Metro Миколай

Валерії було всього 12 років, коли не стало її тата. У жовтні 2022 року він раптово помер на місці дислокації — серце не витримало. Він був військовим, мужнім і добрим, завжди казав донькам, що головне — не боятися жити по совісті. Його смерть пов’язана із захистом України, але офіційного статусу «загиблого під час бойових дій» родина так і не отримала. Мама залишилася сама з двома доньками — старшою Марією та молодшою Валерією. Марія навчається у КНЕУ, щойно закінчила бакалаврат і вступає до магістратури. Вона намагається підробляти, щоб не бути тягарем для мами, але зараз головна увага родини прикута до Валерії. Валерія — надзвичайно чутлива й талановита дівчинка. Вона грає на скрипці, малює, мріє стати юристкою й вступити до університету імені Шевченка. Вона також цікавиться модою, любить фотографуватися, мріє про велосипед, щоб хоч трохи відчути свободу. Але після смерті тата дівчинка сильно змінилася — часто плаче, замикається в собі, важко переживає підліткові емоції. Психолог каже, що їй потрібна постійна підтримка й безпечний простір для висловлення почуттів. Мама працює адміністратором у салоні краси й отримує 5 тисяч гривень. Пенсія по втраті годувальника — 14 тисяч, але майже вся сума йде на оренду квартири. Родина обережно рахує кожну гривню. Навіть невелика підтримка — продуктовий чи гігієнічний набір, канцелярія для школи, допомога з оплатою психолога чи курсів англійської — має велике значення. Попри труднощі, у цій сім’ї живе неймовірне тепло. Мама каже, що найстрашніше вже сталося — і тепер вона просто хоче, щоб її дівчата мали шанс на спокійне дитинство, освіту і віру в себе.

Батько Матвія вважається безвісти зниклим з 21.02.2025 Син з мамою проживають у власному житлі. Матвій з вереся буде йти до 1-го класу, зараз ще у садочку. У Лесі стан стабільний, але вона працює і консультується з психологом, щоб правильно спілкуватися з сином, щоб пояснювати йому за тата. Тому що дитинка завжи запитує про нього, часто згадує, плаче. Матвій додатково не займається, планують йти на секції вже з 1-го класу. Леся працює в селищній раді соціальним робітником. Державні виплати по безвісти зниклому за новим законом не отримують. У фонді хочуть розглянути допомоги, можливо працювати з психологом, хотіли б отримати гаджет, тому що дитині йти до школи, а телефон у родині один.

Батько військовий, служив ще в АТО з 2015 року. Помер 04.06.2023 під час відпустки від зупинки серця.

Мама Валентина з сином Михайлом та Дмитром живуть у м.Теофіполь, Хмельницька область, у квартирі загиблого чоловіка. Зараз мама перебуває у декретній відпустці. Чоловік військовий загинув під час виконання наступально-штурмових дій проти противника, гідно виконуючи свій обовʼязок, захищаючи Батьківщину.

Мама Ганна з сином Владиславом проживають у м.Кривий Ріг у власній квартирі. З вересня 2025 року Влад піде до першого класу. Першачкі навчають офлайн, у школі є укриття, але все буде залежити від ситуації з обстрілами. Батько Владислава зник безвісти під час виконання бойового завдання в Донецькій області у жовтні 2023 року.

Мама Людмила з сином Максимом та донькою Вікторією проживають в смт. Городниця, Житомирська область, в будинку з бабусею та дідусем. Чоловік працюючи на позиції 72 омбр 2 артилерійського дивізіону в результаті удару противником FPV-дроном загинув захищаючи Батьківщину.

Мама Софія та донька Анна ВПО з Донецької обл., живуть у м. Красилів. Батько Софії загинув під час артобстрілу, на позиціях біля селища Белогорівка Луганської області. Родина живе з бабусею та дідусем на зйомній квартирі

Сім'я переїхала з Мар'янки (Донецька обл.). Мама вдруге вийшла заміж, проживає з другим чоловіком і має з ним спільну донечку. Також, мама вдочерила дитину від першого шлюбу загиблого Героя. За освітою мама бухгалтер. Раніше працювала керівником відділення Укрпошти.

Софія живе разом із мамою, яка виховує її самостійно. Її тато понад три роки захищав Україну, а в жовтні 2024 року загинув під час виконання бойового завдання. Він був справжнім героєм і турботливим батьком, який дуже любив Софійку та опікувався нею.

Тато 3 роки воював, в жовтні 2024 загинув, мав ще доньку від іншого шлюбу. Жив з родиною в цивільному шлюбі, мама ще має донечку Софію, якою опікувався чоловік.

Кіра живе разом із мамою, яка працює і підтримує донечку, намагаючись подарувати їй стабільність і тепло. Тато Кіри загинув під час виконання бойового завдання в селі Дмитрівка Бериславського району Херсонської області — його машина наїхала на протитанкову міну. Дівчинка росте чуйною, розумною й мрійливою. Вона любить малювати, читати, мріє подорожувати та пізнавати світ.

Тато Святослава загинув під час виконання бойового завдання в Бахмуті, захищаючи Україну.

Тато Софії загинув під час виконання бойового завдання в Бахмуті, захищаючи Україну.

Родина з Ізюма, їхнє житло повністю зруйновано, тато захинув під Бахмутом. Родина зараз ВПО в Броворах.

Чоловік був в загоні Сафарі (поліція) - був в АТО, спілка організувалась і добровольцем пішов. Загинув в Лимані, коли полк Сафарі йшов на с. Ямпіль, йшов обстріл, снаряд потрапив в шию.

Сімʼя з Херсону, під час вторгнення рос армії, чоловік вивіз родину з міста , перемістились у Івано-Франківську область, а у квітні, дивлячись, що ситуація залишається складною пішов добровольцем в армію. Служив у 53 омбр, був розвідником , а 23.07.25 загинув на позиції під час обстрілу. Залишилось 2 дітей хлопчик 8 р і дівчинка 9 р. Під час служби чоловіка дружина з дітьми переїхали до Львова (є ВПО) так як дитина з інклюзією і шукали спеціалізовану школу.

Данило живе разом із мамою Анастасією та молодшим братом Тимуром у місті Мирноград. Його тато загинув на фронті, захищаючи Україну на Донецькому напрямку. Мама — сильна та мужня жінка, працює шахтаркою й одночасно здобуває другу вищу освіту, щоб забезпечити дітям краще майбутнє.

До 24 лютого ми жили щасливим життям у місті Волноваха, у мене була велика сім'я: я-мама, люблячий чоловік, 12-ти річна донечка Катерина та двійня - Ірина і Даніл, яким по 3 рочки. Ми працювали та насолоджувались життям. В березні моя родина вирішила евакуюватися з окупованого міста заради збереження життя дітей. Ми сіли в свій автомобіль та рушили в безпечне місце, проїжджаючи через сусіднє село я почула сильний хлопок і розплющивши очі побачила, що машина вибухнула. Виявилось, що наше авто наїхало на міну... Спереду сидів батько наших дітей і старша донечка, яка загинула на місці, а стан чоловіка був вкрай важким, отримавши поранення, які були несумісні із життям, помер у лікарні. Це була величезна біль і втрата для моєї родини. Я з Іринкою отримала поранення, що залишили сліди на нашому обличчі. Маленького сина забрали родичі на деякий час, а я з донечкою, за допомогою авіації, була доставлена до лікарні у м. Мелітополь. Ми з Іриною проходили лікування завдяки волонтерам. Через 3 місяці забрала свого синочка і ми вирішили разом з волонтерами виїхати у безпечне місце. Війна розділила життя нашої чудової родини на "до" і "після". Не маючи документів, грошей, житла ми змінювали декілька місць проживання і зараз зупинились у м. Бучі. Моє рідне місто Волноваха знищено на 70%, через війну моє житло було зруйноване. А найбільше болить - це втрата найрідніших людей у світі. Головна мрія у дітей - це мати своє житло і жити у мирі і злагоді! Нам повернутися нікуди, але є бажання налагодити життя, зберегти своїх любих діточок!!!

Батько Ярослава, військовий, зник безвісті у травні 2024 року. Ярослав навчається у технікумі на робототехніка.

Поліна живе разом із мамою та сестричкою у місті Дніпро. Їхній тато героїчно загинув 28 січня 2024 року під час бойових дій поблизу села Кліщіївка на Донеччині. Мама працює, щоб забезпечити доньок, а дівчатка навчаються в школі та активно розвивають свої здібності — займаються танцями, малюванням, вокалом, театральним мистецтвом і вивчають англійську мову.

Валерія живе з мамою та сестричкою у місті Дніпро. Їхній тато загинув 28 січня 2024 року під час бойових дій біля села Кліщіївка на Донеччині. Мама працює, щоб забезпечити родину, а дівчатка старанно навчаються у школі та розвивають свої таланти — відвідують заняття з танців, англійської мови, театрального мистецтва, малювання та вокалу.

12 грудня 2022р ракета залетіла в будинок, зруйнувала його і вбила батька. Родина мусила виїхати з Херсону через зруйнування будинку та постійні обстріли міста. Богдан навчається у школі, онлайн.

Тато військовий, загинув. Мама з двома дітками та своєю мамою мешкає у власному будинку не працює. Дітки вчаться в школі, психологічний стан стабільний.

Тато військовий, загинув. Мама з двома дітками та своєю мамою мешкає у власному будинку не працює. Дітки вчаться в школі, психологічний стан стабільний.

Родина складається з мами Ірини та її доньки Софії, якій 8 років. Проживають у власному помешканні, мама виховує дитину самостійно. Через відсутність підтримки з боку родичів залишити Софію з кимось немає можливості, тому мама повністю зосереджена на дитині. Софія займається англійською мовою та мріє співати — дитина творча та чутлива. З народження у дівчинки вроджена вада розвитку — подвоєння правої нирки. У дитини також хронічний цистит, через що вона часто хворіє, має слабкий імунітет, періодично потребує антибіотиків. Дівчинка вже перенесла операцію, однак діагноз і надалі залишається актуальним.

«Я щосили намагатимусь повернутись до вас, але знай, що я люблю тебе більше всіх у світі, моє серце розривається від того, що я не поряд…» Саме так починається лист від тата, який Марк(2 роки), колись прочитає. Війна застала нас у Сумах. Не було часу думати та обговорювати, Денис вирішив будь-якою ціною вивезти нас з міста, яке в той же день опинилося в облозі. Коли шлях довжиною у кілька діб завів нас у Закарпатську область, ми прийняли рішення , що мені з Марком треба їхати далі заради безпеки сина. Весь цей час у нас була єдина мрія, щоб війна закінчилася і ми знову були разом. Але в кінці травня, виконуючи бойове завдання з захисту Батьківщини, Денис загинув від артилерійського обстрілу (йому було лише 29), встигнувши врятувати життя своєму пораненому побратиму. Денис мріяв виховати Марка у повній сім’ї, це було вкрай важливо для нього. Він робив усе, щоб ми були щасливі, щоб син ріс в любові і достатку, кожну вільну хвилину приділяв Марку. Він був найкращим чоловіком і татом у світі. Ми були дуже щасливі. Любили подорожувати, любили відпочинок на природі з палатками. Навіть з Марком минулого літа їздили з ночівлею на природу. На вихідні та свята завжди збирали у себе друзів. У нас було стільки планів на майбутнє… Весь цей час, від початку війни, Денис постійно писав і просив пробачення у Марка за те, що він не поряд. Він мріяв почути, як Марк почне розмовляти. Але не встиг. І будучи вже там на фронті, під постійними обстрілами, він писав нотатки в телефоні для Марка і мене. В телефон потрапив уламок, він був весь розбитий, але ми змогли його відновити. Я досі не змогла змиритись, що його більше немає. Думаю про нього кожну хвилину. Мрію про те, що мені подзвонять і скажуть, що він в полоні, або десь в госпіталі, головне живий. Хоча знаю, що це вже неможливо.

Вероніка — учениця 6-го класу, дуже весела та життєрадісна дівчинка. Вона обожнює домашніх тваринок і займається музикою, навчаючись грати на фортепіано. Її мрією є набір доглядової косметики, який відповідає її віку. Вероніка росте у багатодітній родині. На жаль, їхній тато загинув, наїхавши на протитанкову міну, і родина тепер лишилася без нього. Попри втрату, Вероніка намагається залишатися життєрадісною та підтримувати гарний настрій усередині сім’ї.

Катруся — одна з дітей у багатодітній родині. Її батько загинув, наїхавши на протитанкову міну, тому тепер родина лишилася без чоловіка та батька. Попри важкі обставини, Катруся дуже весела, грайлива та творча дівчинка. Вона обожнює ліпити, тому для неї особливо цікавим і радісним подарунком стане кінетичний різнокольоровий пісок із формочками для ліплення.

Батько дитини загинув під час бойових дій у м.Харків, біля будинку від вибухової хвилі. Родина цивільних.

Міша в 9 років захотів в цьому році піти в музичну школу на клас "гітари". Він мріє навчитися грати на гітарі. Тому мріє мати свою класичну гітару, щоб мати змогу тренуватися грати вдома, а не лише в школі.

Милані скоро 14 років. Тому вона, як юна дівчина мріє вже про більш дорослі дівчачі подарунки, а саме про парфуми "Tom Ford" Lost Cherry.

Батько Людмили був військовим, загинув в Бахмуті від осколка міни в голову.

Батько Микити служив в Національній Гвардії України. Під час виконання бойового завдання загинув у селі Невельське Донецької області.

Батько Миколи служив в Національній Гвардії України. Під час виконання бойового завдання загинув у селі Невельське Донецької області.

Ярослав з мамою мешкають біля Одеси. Тато Ярослава під час евакуації поранених наїхав на міну, осколками йому відірвало ноги, помер уже в лікарні. Але його не визнали таким, що загинув під час виконання бойового завдання, тому родина не має право на військову пенсію. Ярославчик підростає допитливим і активним хлопчиком. Мама багато уваги приділяє його розвитку.

Єгор проживає разом із батьком Сергієм у місті Суми. Його мама загинула під час ракетного обстрілу міста 13 квітня 2025 року, і родина досі не може повірити в цю втрату. Єгор та його сестра Діана були усиновлені в 2020 році, тому смерть матері стала для нього особливо важкою — він тільки-но знайшов свою родину. Хоча ще не до кінця усвідомлює, що сталося, він дуже замкнувся в собі і намагається триматися поруч із сестрою. Єгор закінчив садочок і піде в ту ж школу, що й Діана. Він відвідує підготовчі заняття до школи та поки що тяжко дається онлайн-навчання, але готовий спробувати. Як і сестра, Єгор неохоче спілкується з іншими дітьми, адже досвід перебування у дитячому будинку залишив свій слід — він сприймає інших дітей як потенційних суперників. Родина потребує підтримки.

Діана проживає разом із батьком Сергієм у місті Суми. Її мама загинула під час ракетного обстрілу міста 13 квітня 2025 року, і родина досі не може повірити в цю втрату. Діана та її брат Єгор були усиновлені в 2020 році, тому для них втрата матері стала особливо важкою — вони тільки-но знайшли свою родину. Хоча Діана ще не до кінця розуміє, що сталося, вона вже була на кладовищі, але рідко говорить про маму і дуже замкнулася в собі. Діана навчається дистанційно через день, часто в укритті, відвідує додаткові безкоштовні заняття. У неї є нервовий тик і синдром нав’язливих рухів, що лікарі пов’язують зі стресом, і з часом ці симптоми мають пройти. Також дівчинка носить окуляри через астигматизм. Попри всі труднощі, Діана намагається триматися разом із братом, хоча спілкування з іншими дітьми дається їй складно — вони для неї, як і для Єгора, залишаються своєрідними «конкурентами», як у дитячому будинку. Родина потребує підтримки.

Максим — один із чотирьох дітей у родині Людмили, яка проживає в Київській області. Родина має власне житло, проте останній рік став надзвичайно важким. Батько дітей був добровольцем — оператором безпілотних систем у 66-й бригаді. Він загинув під час бойового виходу на завдання, ще до того, як встиг побачити найменшу донечку Мію, яка народилася вже після його смерті. Попри всі труднощі, Людмила працює дистанційно, поєднуючи це з декретною відпусткою, волонтерством і турботою про дітей. Максим — активний і енергійний хлопчик. Він займається карате, почав цікавитися фехтуванням і дуже любить військову техніку. Його тато був дронщиком, тому все, що літає, хлопчик любить найбільше — від маленьких іграшкових дронів до моделей літаків. Це допомагає йому відволікатися від сумних думок і знаходити радість у повсякденному житті. Усі діти дуже сумують за татом, особливо напередодні річниці його загибелі — 30 серпня. Людмила вірить, що любов, яку залишив після себе батько, допоможе всім дітям вистояти й рухатися далі.

Поліна — одна з чотирьох дітей у родині Людмили, яка проживає в Київській області. Родина має власне житло, проте останній рік став надзвичайно важким. Батько дітей був добровольцем — оператором безпілотних систем у 66-й бригаді. Він загинув під час бойового виходу на завдання, ще до того, як встиг побачити свою найменшу донечку, Мію, яка народилася вже після його смерті. Попри всі труднощі, Людмила працює дистанційно, поєднуючи це з декретною відпусткою, волонтерством і турботою про дітей. Вона регулярно спілкується з психологом, адже втрату коханої людини пережити надзвичайно важко. Зараз жінка розмірковує над тим, щоб залучити психолога й для Поліни — якщо дівчинка буде готова. Поліна — творча, ніжна й дуже чуйна дитина. Вона любить малювати, це її спосіб висловити емоції й відволіктися від складних переживань. Усі діти дуже сумують за татом, особливо напередодні річниці його загибелі — 30 серпня. Але Людмила вірить, що любов, яку залишив після себе батько, допоможе їм вистояти й рухатися далі.

Історія в нас майже така сама як і у інших, чоловік пішов добровольцем, і через 1,5 роки загинув на сході при виконанні бойового завдання, був прильот, тоді загинуло 4 чоловіки, мій Женя в тому числі.

Вікторія — сильна й цілеспрямована дівчинка, яка, попри проблеми зі здоров’ям (часті мігрені), не здається й навіть займається футболом. Віка дуже сумує за татом, який загинув 30 липня 2025 року. Він завжди підтримував доньок і пишався їхніми успіхами. Разом із мамою та молодшою сестричкою Вікторія зараз проживає в орендованому житлі, у небезпечному регіоні.

До моменту повномасштабного вторгнення наша родина жила щасливо, планувала майбутнє, раділа життю! Тато Каті працював далекобійником, він досить часто їздив у відрядження до Росії та Білорусі. Це була його робота, нічого більше. Катруся з нетерпінням кожного разу чекала тата. Мріяла їздити з ним, бачити інші міста, країни. Завжди любила гратися в його машині, коли він був вдома. 24 лютого Катруся з мамою прокинулись від страшний звуків вибуху. На той момент тато поїхав у нове відрядження в Росію. На кордоні його не пустили, а й навіть наказали прикордонники як умога швидше їхати додому. Почалась війна! Повертаючись додому в одній з областей України мій чоловік потрапив під танковий обстріл,(російська колона танків якраз йшла з поля до дороги),лікарі до останнього боролися за його життя, але на жаль від отриманих травм він помер. Тисячі питань.. Чому? Навіщо? А головне за що??? Він просто хотів встигнути додому, до сім'ї, до дитини, але російські окупанти вирішили по іншому, навіть не дали право на життя. Цинічно і жорстоко вбили його. З України мама з Катрусею не виїжджали, так як потрібно було забрати тіло чоловіка з окупації і поховати вдома. Це було дуже складно зробити, багато сил і часу було використано. Сказати дитині, що тата більше немає було одне з найскладніших слів в житті. Вона його так любила, так чекала, і завжди буде пам'ятати. Катруся мріє водити машину як її тато, мріє побачити світ. Обожнює малювати та танцювати.

Вероніка — жвава, щира й дуже допитлива дівчинка. Вона обожнює тварин, особливо котиків, любить малювати, складати конструктор і ліпити. Цього року Вероніка пішла до першого класу — це була особлива подія, на яку з нетерпінням чекав її тато… але, на жаль, він не встиг побачити цей момент. Дівчинка росте здоровою, відкритою до світу й наповнює дім теплом і дитячим сміхом, допомагаючи мамі триматися після втрати.

Ми з чоловіком познайомилися на роботі, згодом одружилися, а невдовзі я завагітніла — у нас народилася донечка Аделаїда. Ім’я для неї вибрав тато — казав, що є така зірка на небі. На жаль, він пішов воювати й не повернувся… Тепер ми з донечкою залишилися самі. Я проживаю в місті Славута, маю підтримку від своїх батьків, братів і сестер. Мати чоловіка вже теж померла. Аделаїда ще на грудному вигодовуванні, але вже з прикормами — вона росте світлою й ніжною дівчинкою, справжньою зірочкою.

Батько хлопців був цивільним, його знайшли вбитим у Херсоні. Родина проживає в селі в Херсонській області за 17 км від Херсону. Звідти не хочуть їхати, бо там живуть батьки Наталії

Родина з міста Вінниця. Тато однорічного Андрія помер внаслідок ускладнення хронічного захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини. Мама у декретній відпустці.

Батько хлопчика загинув при загадкових обставинах. У свідоцтві написали, що це було самогубство. Родина довгий час мешкала з батьками чоловіка в Київській області, а зараз переїхала до м. Черкаси.

Маргіта Микола Васильович був призваний до лав ЗСУ в березні 2022 року, загинув під Сіверськом Донецької області 21 вересня 2022 року.

Батько військовий. Загинув внаслідок військових дій.

Чоловік загинув в результаті мінометного вогню. На разі скрутне матеріальне становище, раді будь-якій допомозі.

Батько Давида загинув в бою. Сім'я ВПО.

Батько загинув у бойових діях 13.11.2023р. біля населеного пункту Роботине. Родина проживає у Львівській області. Діти і мама отримують пенсію. Матвій ходить у 2 клас. Мама в декреті по догляду за меншим, йому лише 2 роки.

Батько загинув у бойових діях 13.11.2023р. біля населеного пункту Роботине. Родина проживає у Львівській області. Діти і мама отримують пенсію. Матвій ходить у 2 клас. Мама в декреті по догляду за меншим, йому лише 2 роки.

Мама разом з маленькою дитиною залишилась одна після загибелі чоловіка. Він пішов на війну вже вперші дні війни та загинув захущаючи Батьківщину.

Чоловік не працював понад півтора року. За освітою він електрогазозварювальник. Коли вирішив влаштуватися на роботу, йому сказали, що це можливо лише через військову частину. У військовій частині його відправили на ВЛК. Хоча, за словами Марини, у чоловіка був «білий білет», після проходження ВЛК його все одно забрали. Він прослужив пів місяця і потрапив у полон. Військова частина не надає жодної офіційної інформації. Відео з полону Марині надіслали волонтерські організації — на ньому чоловік повідомляє, що перебуває у полоні. Марина знайшла оригінал цього відео в російських телеграм-каналах, зверталася всюди, але ніхто не бере на себе відповідальності й нічого не робить. Координаційний штаб уже півтора року не може підтвердити його статус. Про його бригаду взагалі нічого не відомо. Були чутки, що він перебував у Горлівці. Із тих, хто був разом із ним, один також потрапив у полон, а двоє інших вважаються зниклими безвісти — їхні тіла досі не знайдено. Марина дуже сподівається, що її чоловік живий, і продовжує на нього чекати.

Чоловік не працював понад півтора року. За освітою він електрогазозварювальник. Коли вирішив влаштуватися на роботу, йому сказали, що це можливо лише через військову частину. У військовій частині його відправили на ВЛК. Хоча, за словами Марини, у чоловіка був «білий білет», після проходження ВЛК його все одно забрали. Він прослужив пів місяця і потрапив у полон. Військова частина не надає жодної офіційної інформації. Відео з полону Марині надіслали волонтерські організації — на ньому чоловік повідомляє, що перебуває у полоні. Марина знайшла оригінал цього відео в російських телеграм-каналах, зверталася всюди, але ніхто не бере на себе відповідальності й нічого не робить. Координаційний штаб уже півтора року не може підтвердити його статус. Про його бригаду взагалі нічого не відомо. Були чутки, що він перебував у Горлівці. Із тих, хто був разом із ним, один також потрапив у полон, а двоє інших вважаються зниклими безвісти — їхні тіла досі не знайдено. Марина дуже сподівається, що її чоловік живий, і продовжує на нього чекати.

Батько родини загинув у Запорізькій області, брав участь у контрнаступі. Родина ВПО, переїхали з Харкова до Івано-Франківська. Олексій мріє про смарт годинник по якому завжди буде зв'язок з мамою, пішов до школи побачив що інші діти телефонують мамам . Тепер мріє про такий самий.

Батько родини загинув при виконанні бойового завдання в 2023 році. Родина проживає в м. Запоріжжя.

Батько родини загинув у Запорізькій області, брав участь у контрнаступі. Родина ВПО, переїхали з Харкова до Івано-Франківська.

Сімʼя з Херсону, під час вторгнення рос армії, чоловік вивіз родину з міста , перемістились у Івано-Франківську область, а у квітні, дивлячись, що ситуація залишається складною пішов добровольцем в армію. Служив у 53 омбр, був розвідником , а 23.07.25 загинув на позиції під час обстрілу. Залишилось 2 дітей хлопчик 8 р і дівчинка 9 р. Під час служби чоловіка дружина з дітьми переїхали до Львова (є ВПО) так як дитина з інклюзією і шукали спеціалізовану школу.

Родина мешкає у Франківську у своїй квартирі. Владік дуже був близьким з татком, зараз йому дуже важко, до мами на контакт не іде, мама каже що він як "їжак". Близкою людиною ще для хлопця є старший брат, але брат зараз воює. Хлопчик більше 5-ти років займається українськими народними танцями, їх колектив приймає участь у фестивалях в різних куточках країни. Мама їздить разом з Владом на всі конкурси з танців, а у табір він відмовляється їхати, каже "я поїду, а з тобою щось станеться".

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми, Оля і Рома, разом з мамою були вдома, а тато, військослужбовець, перебував в Кам'янці Подільському на навчанні по підвищенню кваліфікації. Ми дуже злякалися, але вже за день приїхав тато і запевнив, що все добре, ми в безпеці. 10 березня ми тата бачили останній раз, його відправили на бойові завдання із захисту Батьківщини. Спілкувалися по телефону, тато ніколи не давав приводу для розпачу і страху, завжди запевняв, що все буде добре і війна закінчиться. 1 травня тато подзвонив і сказав, що декілька днів телефонувати не буде, нам було страшно. 3 травня був дзвінок від тата. Він сказав мамі: "Я живий! Ви як?..." Це останні слова, які закарбувалися в нашій пам'яті. Тато загинув на Ізюмському напрямку. Тато завжди переживав і турбувався за нас, а тепер у нас нема тата. Нас, дітей виховує мама. Мама теж кругла сирота. Ми робимо все можливе, щоб допомогти ЗСУ боронити нашу Батьківщину. Мама допомагає нам виготовляти тематичні патріотичні магнітики. Вона у нас майстриня, яка може все. Ми продаємо магнітики, а всі вилучені кошти передаємо волонтерам та ЗСУ. Ми діти Героя і ми зробимо все можливе, щоб його мрія здійснилася: ми виростемо щасливими, вільними, гідними людьми і завжди його любитимемо.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми, Оля і Рома, разом з мамою були вдома, а тато, військослужбовець, перебував в Кам'янці Подільському на навчанні по підвищенню кваліфікації. Ми дуже злякалися, але вже за день приїхав тато і запевнив, що все добре, ми в безпеці. 10 березня ми тата бачили останній раз, його відправили на бойові завдання із захисту Батьківщини. Спілкувалися по телефону, тато ніколи не давав приводу для розпачу і страху, завжди запевняв, що все буде добре і війна закінчиться. 1 травня тато подзвонив і сказав, що декілька днів телефонувати не буде, нам було страшно. 3 травня був дзвінок від тата. Він сказав мамі: "Я живий! Ви як?..." Це останні слова, які закарбувалися в нашій пам'яті. Тато загинув на Ізюмському напрямку. Тато завжди переживав і турбувався за нас, а тепер у нас нема тата. Нас, дітей виховує мама. Мама теж кругла сирота. Ми робимо все можливе, щоб допомогти ЗСУ боронити нашу Батьківщину. Мама допомагає нам виготовляти тематичні патріотичні магнітики. Вона у нас майстриня, яка може все. Ми продаємо магнітики, а всі вилучені кошти передаємо волонтерам та ЗСУ. Ми діти Героя і ми зробимо все можливе, щоб його мрія здійснилася: ми виростемо щасливими, вільними, гідними людьми і завжди його любитимемо.

Марія — пізня дитина і справжня татова донечка. Та, на жаль, у дев’ять років вона втратила свого тата. Дівчинка, як і всі її однолітки, мріє бути гарною й дуже хоче отримати дитячу косметику, хоча зрадіє будь-якому подарунку. Мама зараз не має змоги купувати такі речі, навіть найнеобхідніше, але дуже хоче зробити доньці маленьке свято.

Ляшко Дар'я, народжена 20.05.2008, родина переживає важку втрату — її батько, Ляшко Василь Іванович, загинув, захищаючи Батьківщину. Дар'я навчається в школі та має велику любов до волейболу. Її мама, Ляшко Марина Олексіївна, є інвалідом, має діабет у інсулінозалежній формі, і наразі проходить медичну комісію.

В родині 3 дітей, батько вважається зниклим безвісти.

В родині 3 дітей, батько вважається зниклим безвісти.

В родині 3 дітей, батько вважається зниклим безвісти.

Батько вважається зниклим безвісти. Анастасія навчається у 3 класі, хобі - малювання, танці, англійська.

Батько загинув в лікарні внаслідок бойового травмування. Мати до сих пір вирішує в судах це питання, оскільки вважає, що винувата в його загибелі - халатність мед.робітників. Сини навчаються, мати працює санітаркою.

Батько Софії безвісти зниклий.

Батько Анни безвісти зниклий.

Чоловік служив у 80-тій бригаді ДШВ, 27 травня 23 року мене попередив, що не буде на зв'язку декілька днів з 28 травня 23 року, бо мають іти розвідати територію. Я звісно чекала до вівторка, до 30 травня, і цього ж дня я вийшла з допологової відпустки на службу (військовий бухгалтер). 30 травня мені телефонують з військомату, і питаються у мене де я і щоб я їх чекала, привозять сповіщення, що мій чоловік, командир взводу рахується зниклим безвісти. Пізніше до мене на зв'язок вийшли з цивільно-військового співробітництва даної бригади, і сказали, що по рації передав що він поранений сильно, з ним ще двоє було і змоги евакуюватися немає. Потім зв'язок обірвався... Їх всіх разом знайшли через два тижні... Донечку він вживу бачив тільки раз, коли приїздив після народження, коли чоловік загинув їй було півтора місяці і синочку 3 роки.

До війни ми були звичайною сім'єю-я, чоловік та двоє прекрасних донечок. Під час війни втратили найдорожчу людину, також були вимушені втікати з Донецької області в інше місто в Полтавській області. Залишилася без роботи і без житла. Наразі вже знайшла іншу роботу. Діти тепер мивуть в чужому місті та відвідують тепер нову школу.

До 24 лютого ми жили щасливим життям у місті Волноваха, у мене була велика сім'я: я-мама, люблячий чоловік, 12-ти річна донечка Катерина та двійня - Ірина і Даніл, яким по 3 рочки. Ми працювали та насолоджувались життям. В березні моя родина вирішила евакуюватися з окупованого міста заради збереження життя дітей. Ми сіли в свій автомобіль та рушили в безпечне місце, проїжджаючи через сусіднє село я почула сильний хлопок і розплющивши очі побачила, що машина вибухнула. Виявилось, що наше авто наїхало на міну... Спереду сидів батько наших дітей і старша донечка, яка загинула на місці, а стан чоловіка був вкрай важким, отримавши поранення, які були несумісні із життям, помер у лікарні. Це була величезна біль і втрата для моєї родини. Я з Іринкою отримала поранення, що залишили сліди на нашому обличчі. Маленького сина забрали родичі на деякий час, а я з донечкою, за допомогою авіації, була доставлена до лікарні у м. Мелітополь. Ми з Іриною проходили лікування завдяки волонтерам. Через 3 місяці забрала свого синочка і ми вирішили разом з волонтерами виїхати у безпечне місце. Війна розділила життя нашої чудової родини на "до" і "після". Не маючи документів, грошей, житла ми змінювали декілька місць проживання і зараз зупинились у м. Бучі. Моє рідне місто Волноваха знищено на 70%, через війну моє житло було зруйноване. А найбільше болить - це втрата найрідніших людей у світі. Головна мрія у дітей - це мати своє житло і жити у мирі і злагоді! Нам повернутися нікуди, але є бажання налагодити життя, зберегти своїх любих діточок!!!

До війни батько дівчинки працюв в лісничому господарстві, отримав повістку, прослужив всього 4 місяці, загинув в н.п. Мар'янка 9.06.2023.

Родина загиблого цивільного. м. Харків, Салтівка. Батько Захара загинув на власному подвір'ї від прямого влучання, в результаті арт обстрілу. Родина в жовтні 2023 року повернулася з Польщі. Зараз власними силами ремонтує будинок.

Родина загиблого цивільного. м. Харків, Салтівка. Батько Мілани загинув на власному подвір'ї від прямого влучання, в результаті арт обстрілу. Родина в жовтні 2023 року повернулася з Польщі. Зараз власними силами ремонтує будинок.

Мама дітей Оля потрапила під ракетний обстріл у м.Вінниця 14.07.2022 р.. Проходила тяжке лікування, і досі проходить реабілітацію через велику кількість опіків. Тато дітей- старший сапер, виконуючи бойове завдання поблизу н.п Маріїнка, загинув внаслідок артобстрілу в серпні 2023.

Доброго дня! Мене звати Олена. Наша сім’я до 24.02.2022 року складалась із 4-х осіб: син Данило, синочок Денис і наш коханий чоловік і батько – Олександр. 24 лютого в наш рідний дім, країну прийшла війна. Прокинувшись зранку від вибухів, ми забули, що потрібно йти на роботу, на гуртки і т.п. Коли зрозуміли, що відбувається, встигли схопити речі першої необхідності і бігти. Спочатку ми були на дачі, там було ще страшніше, тому що поруч знаходився аеродром. Батько моїх дітей, мій чоловік приймає рішення вивезти мене з дітьми із Чернігова. Ми приїхали до Києві, де жили певний проміжок часу. Щоночі лягаючи спати, я молила Бога, щоб якнайшвидше закінчилось це жахіття. В Чернігові під час бойових дій, поранило мою маму, бабусю хлопців. Найстрашнішим було те, що не було зв’язку і ми не могли навіть дізнатись як справи та здоров’я найрідніших. Коли російські війська відступили, ми повернулись додому. Щоночі лунали сирени, син прокидаєтьс і за 1 хвилину вже сидить одягнений. Психіка моїх дітей дуже порушилась. На вулиці, коли шумно і чути сирену, хлопці швидко біжать додому, бліді та налякані. Найстрашніше сталось 15 червня. Не стало батька моїх дітей, коханого чоловіка. Він був учасником бойових дій. Жити стало набагато складніше. Ми залишились без опори та підтримки. Сльози лились рікою у мене та дітей. Зараз нам дуже тяжко, адже ми досі не можемо повірити, що немає нашого героя. Кажуть: «Час лікує». Хотілося б вірити в це. Я хочу, щоб ми хоть трішки змогли «стати на ноги» і не так боліло серце. Запитала у хлопців: «Яка у вас мрія?». Відповіли: «Щоб повернувся тато».

Батько Анастасії загинув на війні чотири місяці тому. Мамі тяжко, а маленька дівчинка поки не до кінця розуміє ситуацію, але все частіше задає запитання.

Батька Катерини поховали майже три роки тому.

Батько Єгора загинув на війні 24.12.22 р. в Донецькій області.

Батько хлопчика, Солодкий Роман Васильович - військовий ЗСУ, виконуючи бойове завдання зник безвісти внаслідок штурмових дій в р-ні н.п. Новоіванівка Курської області 05.12.2024 р. За результатами тесту ДНК підтвердили загибель датою 09.07.2025 р.

Батько хлопчика - військовий ЗСУ, Баранов Владислав Володимирович, загинув отримавши кульове поранення несумісне з життям під час бойових дій в Донецькій обл. Волноваський р-н, н.п. Новий Комар 02.12.2024 р.

Батько військовий ЗСУ. Загинув 04.07.2022 р. с. Богородичне, Краматорський р-н Донецька обл.

Батько військовий ЗСУ. Загинув 04.07.2022 р. с. Богородичне, Краматорський р-н Донецька обл.

Приймальний батько Нікіти, старший сержант поліції Середюк Володимир Миколайович, загинув 14 червня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Костянтинівка на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу. Він виховував Нікіту як рідного сина з 1 року і був для хлопчика дуже близьким. Нікіта дуже тяжко переживає втрату цієї близької людини. Родина мешкала разом, і підтримка прийомного батька була для хлопчика особливо значущою.

Тато Даші був призваний до лав ЗСУ у квітні 2022 року. Загинув чоловік 11.02.2023 року при виконанні бойового завдання у місті Бахмут. Даша займається акторською майстерністю та влітку скелелазанням.

Марк живе разом із мамою Оксаною та старшою сестрою Аліною у Львівській області. Його батько, енергетик із Нікополя, пішов на війну, отримав поранення, лікувався, але раптово помер, залишивши родину у великому горі. Хлопчик поки не до кінця усвідомлює трагедію і часто питає, коли вони поїдуть до тата.

Батько хлопця загинув 19.12.2023 року, був військовим ЗСУ. Жінка була в розлученні з чоловіком, проте батько багато часу проводив з сином Тимофієм. Хлопець важко поживає втрату.

Батько військовий. Загинув захищаючи Україну в Донецькій обл, м. Мар‘їнка.

Батько Марти загинув 12 червня 2023 року. Родина мешкає у Рівному. У дівчинки є сестричка Марія. У Марти є особливість: права дуга аорти розташована дзеркально, що не впливає на якість життя, але потребує щорічного УЗД-обстеження. Дівчатка відвідують садок і часто цікавляться історіями про свого тата.

Батько дітей загинув 12.06.2023 року. Родина з Рівного. Має сестричку Марію. В Марти є особливість: права дуга аорти розташована дзеркально. Це не впливає на якість життя, потребує лише щорічного узд-обстеження. Дівчатка відвідують садок, багато задають запитань про тата.

Родина втратила батька, який загинув через ракетний обстріл. Мати самостійно виховує 3 дітей.

Батько дитини отримав смертельне поранення в наслідок воєнних дій захищаючи Україну.

Батько Матвійчика зник безвісти під час бойових дій. Побратими кажуть, що він загинув, проте мама досі вірить, що батько живий. Матвійчик народився вже після того, як його батька оголосили зниклим безвісти. Родина живе скрутно, але мама робить усе можливе, щоб діти мали підтримку та любов.

Батько хлопичка зник безвісти під час бойових дій. Побратими розповідають, що він загинув, однак мати досі не втрачає надії й вірить, що він живий. На її плечах — турбота про трьох дітей. Родина живе скрутно, але мама робить усе можливе, щоб діти відчували любов і підтримку.

Батько дівчинки зник безвісти під час бойових дій. Побратими розповідають, що він загинув, однак мати досі не втрачає надії й вірить, що він живий. На її плечах — турбота про трьох дітей, серед яких наймолодший, Матвійчик, народився вже після зникнення батька. Родина живе скрутно, але мама робить усе можливе, щоб діти відчували любов і підтримку.

Батько Віти пішов в місцеву роту охорони, не служив. Кинули на нуль без ніякої підготовки. В частині переночував одну ніч.

Опікунка Анастасія, разом з синами Тимуром та Данилом, проживають в м. Мирноград. Анастасія зараз отримує другу вищу освіту та працює шахтаркою. Тимур навчається в першому класі, Данило в 3му. Батько загинув на фронті на Донецькому напрямку.

Бойко Єгор Олександрович народився 08.12.2018. Опікун - мама Бойко Вікторія Олександрівна. Батько дитини Бойко Олександр Сергійович зник безвісті 23.02.23 в результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н.п. Вугледар Волноваського району Донецької обл. Родина проживала і проживає у Вишгороді, Київської області.

Дівчинка проживає разом із опікункою Галиною у місті Червоноград Львівської області. Даша навчається у 4-му класі, активно розвивається та відвідує багато гуртків. Її батько загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну.

Тато родини загинув 19.05.2024 на Донецькому напрямку. Мама залишилася з донечкою Зоряною. Зоряна творча дівчинка, любить малювати. Проживає родина у Львівській області.

Родина проживала в Луганській області. З початком війни евакуювалася в Черкаську область в смт. Чоронобаївка. Батько Кіри служив в ЗСУ, загинув на війні 29.08.2022. Мама залишилася одна з донечкою. Кіра активна дівчинка, ходить до садочку, має друзів. Родина ВПО.

Батько Міланії у минулому служив у Збройних силах України, а на момент смерті вже був цивільним. У березні 2022 року його взяли в полон, де 16 грудня того ж року він помер. Мати залишилася сама з двома доньками: старша навчається в Івано-Франківську, а молодша, Міланія, проживає з мамою у Вінницькій області. Родина — переселенці з міста Мар’їнка Донецької області, нині вони прагнуть покращити умови проживання й подали заявку на поселення в містечко Хансена. Попри всі труднощі, Міланія залишається життєрадісною дівчинкою, яка любить танці й займається народною хореографією.

Батько Костянтина зник безвісти у жовтні 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку. Майже пів року родина жила в надії, що він повернеться, адже ніхто не хотів вірити у найгірше. Лише 17 квітня 2025 року результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель — чоловік отримав вогнепальні поранення, несумісні з життям. Похорон став надзвичайно тяжким випробуванням для всієї родини, особливо для маленького Кості, який до останнього вірив, що його тато живий.

Батько Мельницький Андрій Русланович загинув у м.Бахмут Донецької області внаслідок виконання бойового завдання, а також врятував ціною свого життя, життя побратимів.

До війни родина жила щасливо та спокійно. Вікторія, її чоловік Віталій — військовий, і їхній трирічний син Святослав мешкали в Маріуполі, куди переїхали через службу батька. Син відвідував садочок, Вікторія працювала в ДонДУВС, сім’я орендувала квартиру й будувала плани на майбутнє. Але війна зруйнувала їхнє життя — у пеклі Маріуполя загинув Віталій, залишивши дружину та малого сина без люблячого чоловіка і батька.

Тато Марії загинув під час виконання бойового завдання пов‘язаного із захистом Батьківщини на Харківщині.

Тато Анни загинув під час виконання бойового завдання пов‘язаного із захистом Батьківщини на Харківщині.

Батько Антона загинув у м. Соледар 9 січня 2023 року.

Батько дівчинки, будуючи вірним Українському народу, мужньо виконуючи свій обов'язок, в бою за Україну її свободу і незалежність під час виконання бойових завдань зник безвісти.

Батько Мирослава військовослужбовець НГУ, офіційно зник безвісті в Донецькій обл, Покровського району 11.08.2024р. при виконанні бойового завдання із стримування військової агресії російської федерації

Батько Кіри, військовослужбовець ЗСУ, загинув 8 вересня 2016 року. Мати нині перебуває у шлюбі, виховує трьох дітей і перебуває у декретній відпустці з наймолодшою донечкою, якій ще немає трьох років. Її чоловік — також військовий ЗСУ, отримав поранення хребта: після видалення одного хребцевого диска й встановлення імпланта він має фізичні обмеження та наразі не працює, оформлює пенсію.

Безумовно, родина для кожної людини — це її близькі люди. Ми живемо в Кропивницькому разом з донькою. Доньку звати Злата. Тато наш з Кропивницького також. Познайомились ми з ним ще в дитинстві, коли нам було по 8 років в Чорноморську на базі відпочинку,коли відпочивали з батьками, хоча обидва родом з Кропивницького. Другий раз ми з чоловіком випадково зустрілися, коли нам було по 17 років на районі, де я проживала. Він взяв в мене номер телефону, а на наступний день подзвонив. Так ми і почали спілкуватись. Потім одружилися . У нас народилася донька Злата. Злата дуже життєрадісна і добра дівчинка, копія татуся. Вона з трьох років займається спортивно - бальними танцями. 1 вересня Златуся піде до 3 - класу. Коли почалась повномасшабна війна, чоловік хотів піти добровольцем. Декілька разів ходив до військомату, його не брали за станом здоров'я.А літом 2022 року прийшла повістка і Сергія забрали на війну. Вже 30.11.2022 року він зник біля н.п. Бахмут під час виконання бойового завдання. Вся наша родина чекає з нетерпінням повернення Сергія додому. Віримо, надіємось...

Батько дівчинки, військовослужбовець ЗСУ, загинув 8 вересня 2016 року. Мати нині перебуває у шлюбі, виховує трьох дітей і перебуває у декретній відпустці з наймолодшою донечкою, якій ще немає трьох років. Її чоловік — також військовий ЗСУ, отримав поранення хребта: після видалення одного хребцевого диска й встановлення імпланта він має фізичні обмеження та наразі не працює, оформлює пенсію.

Батько військовий, 2 дитини. Рятуючи своїх побратимів, загинув від осколкового поранення артилерійського обстрілу.

Батько військовий, 2 дитини. Рятуючи своїх побратимів, загинув від осколкового поранення артилерійського обстрілу.

Мама Людмила з сином Максимом та донькою Вікторією проживають в смт. Городниця, Житомирська область, в будинку з бабусею та дідусем. Чоловік працюючи на позиції 72 омбр 2 артилерійського дивізіону в результаті удару противником FPV-дроном загинув захищаючи Батьківщину.

Мама Катерино з сином Богданом живуть у своїй квартирі в м. Київ. Богдан ходить до садочку, Катерина тимчасово не працює. Батько Богдана отримав поранення на полі бою та помер у лікарні.

Родина семирічної Соломійки жила в Маріуполі й з перших днів вторгнення пережила усі жахи війни — постійні вибухи, холод і страх. Попри небезпеку, її тато допомагав сусідам, але одного дня не повернувся, він загинув під час обстрілу. Мама, зібравши останні сили і вирішила втекти з міста. Після триденної небезпечної дороги вони дісталися Запоріжжя.

Мама Яна з сином Макаром та донькою Варварою проживають у селищі Козелець, Чернігівська область у власному будинку. Батько дітей зник безвісти у грудні 2023 року.

Мама Марина, донька Ліза та старший син 19 років проживають у Києві, у зйомній квартирі. У 2022 році родина евакуювалась з Донецької області до столиці, мають довідку ВПО. Батько колишній військовий, його викрали росіяни у 2022 році, до сьогоднішнього дня інформації про нього немає.

Мама Яна з сином Макаром та донькою Варварою проживають у селищі Козелець, Чернігівська область у власному будинку. Батько дітей зник безвісти у грудні 2023 року.

Тато загинув під Бахмутом захищаючи свою сім'ю. Отримав травми не сумісні з життям.

Тато загинув в автокатастрофі в перший день відпустки, в родині 2 діток, мама працює вчителем початкових класів.

Тато загинув в автокатастрофі в перший день відпустки, в родині 2 діток, мама працює вчителем початкових класів.

Військові дії

Батько пішов в місцеву роту охорони, не служив. Кинули на нуль без ніякої підготовки. В частині переночував одну ніч.

Тато пішов на фронт і загинув. Родина не отримує ще виплат, чекає на рішення. Тому родина зараз потребує максимальної допомоги та підтримки.

Батько Володимир помер від інфаркту перед виходом на позицію 13.06.2024 р. Родина проживає в своєму помешканні в м. Дніпро. Ніка ходить до школи в перший клас, любить котиків. Дитині дуже подобається Майнкрафт, програмування, а також грати в настільні ігри разом з близькими та друзями.

Тато дитини зник безвісти під час виконання бойового завдання на Сході України. У 2023 році тіло батька знайшли і вдалось ідентифікувати за ДНК. Але процес подачі документів на виплати дуже затягнувся.

Тато родини був військовий, служив навідником градів. На службі йому стало погано, його повезли до шпиталю, але не встигли врятувати. Офіційна причина смерті зазначена як двостороннє запалення легень та інтоксикація. Це сталося в Харківській області, Золочів, 8 листопада 2024 року.

Женя і Каміла проживають разом з мамою у с.Павлиш, Кіровоградської обл, ходять у школу, мають ще старшу сестру Лізу, від першого шлюбу мами. Мама з 2023 не працює, бо має троє дітей і господарство, а родичів поруч немає, щоб допомагати. Діти потребують одягу і взуття навіть вживаного, раді будуть і продуктовим наборам.

Женя і Каміла проживають разом з мамою у с.Павлиш, Кіровоградської обл, ходять у школу, мають ще старшу сестру Лізу, від першого шлюбу мами. Мама з 2023 не працює, бо має троє дітей і господарство, а родичів поруч немає, щоб допомагати. Діти потребують одягу і взуття навіть вживаного, раді будуть і продуктовим наборам.

Мама з 2023 не працює, бо має троє дітей і господарство, а родичів поруч немає, щоб допомагати. На сьогоднішній день мама боїться відпускати дітей у табір чи інші поїздки . У дітей є тільки телефони - планшету чи ноутбуку немає ні одного на всіх трьох. Також діти потребують одягу і взуття навіть вживаного, раді будуть і продуктовим наборам.

Батько військовий ЗСУ зник безвісти при виконанні бойового завдання під Маріуполем.

Родина зниклого безвісті. 19 вересня чоловік поїхав на роботу як завжди і більше не повернувся.Він працював водієм у м.Вишгород на складі. Коли він заїхав на територію складу там вже були РТЦК. Його зняли з машини і повели на ВЛК. Потім відправили на навчання,а після відразу на нуль. 7.11.2024 він був крайній раз на зв'язку. А 12.11.2024 офіційно зник безвісти. 5 днів він побув на позиції і відтоді з ним немає зв'язку. Дружина Тетяна все одно має віру, що чоловік знаходиться в полоні.

Батько та мама були військовими, потім батько пішов зі служби,так як у них народилася донечка і потрібно було більше часу знаходитися з дитиною.Сімʼя переїхала в Харків з Луганська ще в 2015 році. На початку повномаштабної війни чоловік одразу пішов добровольцем на війну, щоб не забрали дружину, так як вона також військова.Чоловік с початку був в ТРО, а потім його забрали на передову, де він і загинув. Мамі прийшлось кинути службу, адже вона не може залишитися без донечки на 1,2 місяці.

Ми жили добре. Поки не почалася ця клята війна, і наш тато пішов добровольцем і встав на захист своєї Батьківщини! Через рік його сердце зупинилося від ворожої кулі. У законному шлюбі, у нас народився синочок Давид, він дуже любив свого тата, і тепер син дуже сильно сумує що немає поруч рідного тата. Тепер синочок буде гордиться своїм татом Героєм!

Коли рідне місто Пологи було окуповано батько залишився берегти будинок і майно мама з дітьми виїхали в евакуацію. Будинок де був батько попав під обстріл, батько загинув. Залишилась мама з двома дітьми.

Чоловік військовий ЗСУ загинув на Запорізькому напрямку в м. Пологи. Родина виїхала з окупації і наразі проживають в м. Запоріжжя. До сих пір триває суд з військовою частиною за документи, щоб податися на виплати.

Тато Софійки вийшов на бойове завдання і зник безвісти.

Родина потрапила під ракетний обстріл, батько загинув на місці, дружина та діти дивом залишились живими, мама не працює, так як має маленьку дитину, гроші отримують від держави та фондів, є переселенцями, проживають в гуртожитку.

Тато Іллі загинув на війні. У хлопчика є проблеми із здоров'ям. З дитинства бронхіальна астма. Опікун працює, приватний підприємець, свій магазин.

Мама Анна з донькою Поліною та ще однією старшою донькою проживають у м. Києві, у власній квартирі. Батько військовий, загинув у лютому 2025 року.

Родина багатодітна, мають 3 дівчаток. Тато загинув під час виконання бойового завдання. Мама не жила з ним та має вже нову родину.

Родина багатодітна, мають 3 дівчаток. Тато загинув під час виконання бойового завдання. Мама не жила з ним та має вже нову родину.

Родина багатодітна, мають 3 дівчаток. Тато загинув під час виконання бойового завдання. Мама не жила з ним та має вже нову родину.